ВЕРАТАРД 180

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: ПАТ НВЦ "Борщагівський ХФЗ", м. Київ, Україна

Міжнародна непатентована назва: Verapamil

АТ код: C08DA01

Форма випуску: Капсули пролонгованої дії по 180 мг № 30 (10х3), № 50 (10х5) у блістерах у пачці

Діючі речовини: 1 капсула містить верапамілу гідрохлориду 180 мг у вигляді пелет з пролонгованим вивільненням.

Допоміжні речовини: Цукор сферичний, шелак, повідон, тальк. Капсула тверда желатинова № 1: жовтий захід (Е 110), хіноліновий жовтий (Е 104), титану діоксид (Е 171), желатин.

Фармакотерапевтична група: Антагоністи іонів кальцію

Показання: • Артеріальна гіпертензія.
• Ішемічна хвороба серця: стабільна стенокардія напруження, варіантна стенокардія (стенокардія Принцметала).
• Аритмії: пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; тріпотіння/мерехтіння передсердь з швидким атріовентрикулярним проведенням (за винятком синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW).

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 2 роки.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/3845/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ВЕРАТАРД 180

(VERATARD 180)

Склад:

діюча  речовина: верапамілу гідрохлорид;

1 капсула містить верапамілу гідрохлориду 180 мг у вигляді пелет з пролонгованим вивільненням;

допоміжні речовини у складі пелет: цукор сферичний, шелак, повідон, тальк.

Капсула тверда желатинова № 1: жовтий захід (Е 110), хіноліновий жовтий (Е 104), титану діоксид (Е 171), желатин.

 

Лікарська форма. Капсули пролонгованої дії.

 

Фармакотерапевтична група. Селективні антагоністи кальцію з переважною дією на серце. Код АТС C08D A01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

·         Артеріальна гіпертензія.

·         Ішемічна хвороба серця: стабільна стенокардія напруження, варіантна стенокардія (стенокардія Принцметала).

·         Аритмії: пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; тріпотіння/мерехтіння передсердь з швидким атріовентрикулярним проведенням (за винятком синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW).

 

Протипоказання.

• Гіперчутливість до верапамілу або до інших компонентів препарату.
• Кардіогенний шок.
• Гостра фаза інфаркту міокарда з ускладненнями (брадикардія < 50 уд/хв, артеріальна гіпотензія (систолічний тиск нижче 90 мм рт. ст.), недостатність лівого шлуночка).

·         Тяжкі   порушення   провідності:   синоатріальна   та   атріовентрикулярна   (АV)  блокада

II-III ступеня (за винятком пацієнтів зі штучним водієм ритму).

·         Синдром слабкості синусового вузла (за винятком пацієнтів зі штучним водієм ритму).

• Застійна серцева недостатність.
• Мерехтіння передсердь або тріпотіння передсердь (на фоні синдромів WPW та Лаун-Геном-Ливайна (LGL).
• Одночасне внутрішньовенне застосовування блокаторів бета-адренорецепторів (за винятком інтенсивної терапії).
• Період вагітності або годування груддю.

 

Спосіб застосування та дози.

Дозу добирає лікар індивідуально. Середня добова доза при всіх показаннях становить           180-360 мг на добу. На початку лікування призначають по 1 капсулі (180 мг) 1 раз на добу, вранці. За необхідності дозу збільшують до 360 мг/добу (по 1 капсулі вранці та ввечері, з проміжком близько 12 годин між прийомами). Перевищення дози можливе тільки на дуже короткий час і під ретельним наглядом лікаря.

У хворих з порушенням функції печінки, залежно від ступеня тяжкості, дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується через уповільнення розпаду лікарського засобу. Тому в таких випадках дозування слід встановлювати з особливою обережністю та починати з малих доз (наприклад, 2-3 рази на добу по 40 мг, відповідно 80-120 мг на добу). Застосовуються препарати верапамілу з можливістю такого дозування.

Верапаміл можна приймати до, під час або після їди, не розжовуючи та не розсмоктуючи, запиваючи невеликою кількістю води.

Не приймати препарат у положенні лежачи.

Верапамілу гідрохлорид не можна призначати хворим з інфарктом міокарда протягом 7 днів після його розвитку.

Після тривалої терапії препарат слід відміняти, поступово знижуючи дозу.

Тривалість лікування визначається лікарем індивідуально та залежить від стану пацієнта та перебігу захворювання.

 

Побічні реакції.

З боку серцево-судинної системи: стенокардія, артеріальна гіпотензія, синоатріальна та атріовентрикулярна блокади (AV-блокада І, II або III ступеня), брадикардія, брадиаритмія з фібриляцією передсердь, зупинка синусового вузла, асистолія. Ризик загострення/розвитку серцевої недостатності, ортостатичні реакції. У рідкісних випадках – тахікардія. Також спостерігалися біль за грудниною, інфаркт міокарда, відчуття серцебиття, периферичні набряки щиколоток, синкопе, припливи.

З боку травної системи: шлунково-кишкові розлади, такі як нудота (нечасто – блювання), метеоризм, атонія кишечнику, запор. Повідомлялося про сухість у роті, гіперплазію ясен (гінгівіт і кровотеча), дискомфорт у животі, кишкову непрохідність,  біль.

З боку нервової системи: порушення мозкового кровообігу, сплутаність свідомості, порушення рівноваги, стомлюваність, безсоння, нервозність, м’язові судоми, психози, нейропатія, екстрапірамідний синдром, сонливість, головний біль, сенсорні розлади, такі як шум у вухах, парестезії, тремор, запаморочення.

З  боку органів слуху та вестибулярного апарату: запаморочення, дзвін у вухах.

З боку сечостатевої системи: еректильна дисфункція, в тому числі імпотенція, часті сечовипускання, порушення менструального циклу. В поодиноких випадках у пацієнтів літнього віку при довготривалій терапії розвивалась гінекомастія, яка повністю минала після відміни препарату, у рідкісних випадках – галакторея.

З боку скелетно-м'язової системи: м'язова слабкість, міалгія, артралгія.

Шкіра та підшкірні тканини: висипання на шкірі (в тому числі кропив'янка), свербіж, алопеція, гіперкератоз, порушення пігментації, еритромелалгія, мультиформна еритема, макулопапульозний висип, у рідкісних випадках – синдром Стівенса-Джонсона, синці, набряк Квінке, фотодерматити. У поодиноких випадках – пурпура.

З боку гепатобіліарної системи: може спостерігатися підвищення рівня трансаміназ, лужної фосфатази та білірубіну. Можливі ушкодження печінки з клінічними проявами (погане самопочуття, підвищення температури тіла та/або біль у правому підребер’ї), тому доцільно періодично контролювати функцію печінки. У деяких випадках ці зміни самостійно зникають при продовженні терапії.

З  боку імунної системи: у поодиноких випадках повідомлялося про гіперчутливість. У рідкісних випадках повідомлялося про алергічний гепатит, бронхоспазм.

Інші прояви: нечіткість зору, підвищення рівня пролактину в плазмі крові. Нечасто спостерігалося зниження толерантності до глюкози. Повідомлялось з постмаркетингових досліджень про параліч (тетрапарез), асоційований з комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Комбіноване застосування колхіцину та верапамілу не рекомендоване.

 

Передозування.

Основними симптомами передозування верапамілу є:

зниження артеріального тиску (в деяких випадках до рівнів, які неможливо визначити); симптоми шоку, втрата свідомості; AV-блокада I і II ступеня, часто у вигляді періодів Венкебаха; повна AV-блокада, AV-дисоціація, синусова брадикардія, блокада синусового вузла, зупинка серця або асистолія, запаморочення аж до коматозного стану, ступор, гіперглікемія, гіпокаліємія, метаболічний ацидоз, гіпоксія, кардіогенний шок з набряком легенів, порушення функції нирок та судоми.

Лікування: терапевтичні заходи, спрямовані на видалення речовини з організму, та відновлення стабільності серцево-судинної системи.

Загальні заходи: промивання шлунка рекомендується навіть у разі, якщо минуло більше 12 годин з моменту прийому препарату і моторика шлунково-кишкового тракту не визначається (відсутність кишкових шумів). Загальні реанімаційні заходи включають непрямий масаж серця, штучне дихання, дефібриляцію, кардіостимуляцію.

Гемодіаліз не показаний. Гемофільтрація та, можливо, плазмаферез можуть бути ефективними (антагоністи кальцію добре зв’язуються з білками плазми).

Особливі заходи: усунення кардіодепресивних впливів, артеріальної гіпотензії і брадикардії. Специфічним антидотом є кальцій: внутрішньовенно вводять 10-20 мл 10 % розчину глюконату кальцію (2,25–4,5 ммоль). За необхідності можна повторити введення або провести додаткову уповільнену краплинну інфузію (5 ммоль/год).

Додаткові заходи: при AV-блокаді II і III ступеня, синусовій брадикардії, зупинці серця застосовують атропін, ізопротеренол, орципреналін або кардіостимуляцію.

У випадку артеріальної гіпотензії внаслідок кардіогенного шоку та артеріальної вазодилатації застосовують допамін (до 25 мкг/кг за хв), добутамін (до 15 мкг/кг за хв) або норадреналін. Концентрації кальцію у сироватці повинні відповідати верхній межі норми або бути трохи вищими. У зв’язку з вазодилатацією на ранніх етапах здійснюється замісне введення рідини (розчин Рінгера або  0,9 % розчин натрію хлориду).

 

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Препарат   не   слід   приймати  в   І  та  ІІ   триместрах   вагітності.   Застосування   препарату   в

ІІІ триместрі вагітності можливе тільки в разі крайньої потреби, коли позитивний ефект для матері перевищує ризик для плода/дитини. Верапаміл проникає через плаценту та виявляється у пуповинній крові.

Біологічно активна речовина проникає в грудне молоко. Обмежені дані перорального прийому за участю людини свідчать, що доза верапамілу, яка попадає в організм новонародженого, є низькою (0,1-1 % від дози, прийнятою матір’ю), тому застосування верапамілу може бути сумісним з годуванням груддю. Зважаючи на ризик появи серйозних побічних реакцій у новонароджених, яких годують груддю, верапаміл під час годування груддю застосовується тільки у разі крайньої потреби для матері.

 

Діти.

Дітям препарат у цій лікарській формі не призначають.

Особливості застосування.

При застосуванні верапамілу та визначенні його дози особливу увагу слід приділяти пацієнтам з AV-блокадою І ступеня; з артеріальною гіпотензією (систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт. ст.); з брадикардією (частота серцевих скорочень менше 50 ударів за хвилину).

З обережністю призначають:

·   пацієнтам із серцевою недостатністю − може спричиняти безсимптомну AV-блокаду І ступеня або минущу брадикардію. При розвитку атріовентрикулярної блокади слід знизити дозу або припинити прийом препарату;

·   пацієнтам з гіпертрофічною кардіоміопатією, в тому числі ускладненою обструкцією лівого шлуночка, високим тиском заклинювання у легеневих капілярах, порушенням функції синусно-передсердного вузла;

·   пацієнтам з фібриляцією/тріпотінням передсердь та супутнім синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта (ризик виникнення шлуночкової тахікардії);

·   при захворюваннях з порушеннями нервово-м’язової трансмісії (міастенія (Myastenia gravis), синдром Ламберта-Ітона);

·   пацієнтам з м’язовою дистрофією Дюшена − верапаміл знижує нейром’язову провідність та збільшує тривалість періоду відновлення після нейром’язової блокади, спричиненої векуронієм. Потрібне зниження дози препарату;

·   пацієнтам з порушенням функції печінки − в залежності від ступеню тяжкості дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується через уповільнення розпаду лікарського засобу, тому дозування слід встановлювати з особливою обережністю;

·   пацієнтам з нирковою недостатністю (під ретельним наглядом);

·   особам літнього віку, які можуть мати підвищену чутливість до дії препарату, навіть за умов звичайного дозування.

·   при оперативних втручаннях у зв’язку з потенціюванням пригнічуючого впливу загальних анестетиків на міокард і міорелаксантів на скелетні м’язи.

Слід контролювати тривалість РQ-інтервалу на ЕКГ, а також інші ознаки можливого передозування верапамілу (регулярний контроль АТ, ЧСС тощо).

Під час застосування препарату слід уникати страв та напоїв з грейпфрутом. Грейпфрут може підвищити рівень верапамілу гідрохлориду в плазмі.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Залежно від індивідуальної реакції здатність до керування транспортними засобами або роботи з механізмами може бути порушена. Особливо це стосується початкової фази лікування, при підвищенні дози, при зміні гіпотензивного препарату.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Одночасне застосування:

з бета-адреноблокаторами збільшує взаємну пригнічувальну дію на автоматизм синоатріального вузла, АV-провідність і скоротність міокарда, внаслідок цього підвищується ризик розвитку вираженої артеріальної гіпотензії, АV- та SА-блокад, брадикардії, серцевої недостатності, особливо при застосуванні високих доз бета-адреноблокаторів або при їх внутрішньовенному введенні – призначення тільки за чіткими показаннями та під суворим контролем лікаря;

з антигіпертензивними препаратами (наприклад, вазодилататори, інгібітори АПФ, діуретики, альфа-блокатори, празозин та теразозин) – потенціювання їх дії;

з трициклічними антидепресантами, нейролептиками – потенціюють гіпотензивну дію верапамілу;

з серцевими глікозидами (наприклад, дигоксином) – на початку лікування (1-й тиждень) рівень дигоксину у сироватці крові підвищується на 50-70 %, тому потрібно відкоригувати дозу дигоксину, а його рівень у сироватці крові періодично контролювати;

з дигітоксином – зменшення кліренсу дигітоксину (~ 27 %) та екстраренального кліренсу (~ 29 %);

Не рекомендується комбінація верапамілу:

з антиаритмічними препаратами І-III класу (в тому числі аміодароном);

з дизопірамідом (ритміленом), прийом якого треба припиняти за 48 годин до початку застосування верапамілу та поновлювати не раніше, ніж через 24 години після припинення його прийому;

з ацетилсаліциловою кислотою – підвищена можливість кровоточивості;

з флекаїнідом – істотно змінюється взаємна пригнічувальна дія на міокард, сповільнюється атріовентрикулярна провідність та збільшується тривалість реполяризації;

з хінідином – може розвинутись виражена артеріальна гіпотензія у пацієнтів з гіпертрофічною кардіоміопатією;

з пероральними протизаплідними препаратами, гідантоїном, саліцилатами, сульфаніламідами та похідними сульфонілсечовини – внаслідок високого ступеня зв’язування, як і верапамілу, з білками;

із солями кальцію та вітаміном D –  зменшується фармакологічний ефект верапамілу;

з пропранололом, метопрололом – може знижуватися їх кліренс;

з рифампіцином, фенобарбіталом – можуть знижувати ефективність верапамілу;

з буспіроном – збільшення AUC та Cmax у 3-4 рази;

з сульфінпіразоном – може спостерігатися зниження гіпотензивного ефекту;

з мідазоламом – збільшення AUC у 3 рази та Cmax – у 2 рази;

з солями літію – їх концентрація у сироватці крові може змінюватись, тому пацієнти повинні бути під ретельним наглядом;

з циклоспорином, еверолімусом, сиролімусом, такролімусом, інгібіторами серотонінових рецепторів (такими як алмотриптан), карбамазепіном, теофіліном; з субстратами цитохрому Р450 ізоензиму 3А4, наприклад, інгібіторами СSE (ловастатин або аторвастатин) - підвищення їх рівня в сироватці крові;

з іміпраміном – збільшення AUC (~ 15 %) без впливу на активний метаболіт дезипрамін;

з антагоністами H2-рецепторів (циметидин), з антиретровірусними препаратами (ритонавір, індинавір) – можливе збільшення концентрації верапамілу в плазмі. Призначають з обережністю, може бути необхідним зниження дози верапамілу;

з інгаляційними анестетиками або з блокаторами нейром’язової передачі – дози препаратів слід відкоригувати, щоб уникнути пригнічувальної дії на серцеву діяльність;

з макролідами (наприклад, еритроміцин, кларитроміцин) – взаємне підвищення рівня в плазмі;

з інгібіторами ГМГ-КоА редуктази (симвастатином, аторвастатином, ловастатином) у великих дозах – підвищується ризик міопатії, рабдоміолізу. Дозування має бути відповідно узгодженим. Якщо пацієнту, який уже приймає верапаміл, необхідне призначення інгібітору ГМГ-КоА редуктази, слід враховувати необхідне зниження дози статинів і підібрати дозування відповідно до концентрації холестерину в плазмі крові;

з антидіабетичними препаратами (глібурид) – підвищується Смах глібуриду на 28 %;

з доксорубіцином − підвищується біодоступність та максимальний рівень доксорубіцину в плазмі крові у хворих з дрібноклітинним раком легенів;

з рентгеноконтрастними засобами – може потенціюватися пригнічувальний вплив верапамілу на автоматизм синоатріального вузла, АV-провідність і скоротність міокарда;

з етанолом − затримується розпад та підвищується його рівень в плазмі, тим самим посилюється  дія алкоголю;

з грейпфрутовим  соком – підвищується біодоступність верапамілу.

Звіробій продірявлений – зменшується AUC R- (~ 78 %) та S-верапамілу (~ 80 %) з відповідним зниженням Смах.

Флувастатин, правастатин і розувастатин практично не взаємодіють з верапамілом.

Верапаміл може призвести до підвищення дії колхіцину. Комбіноване використання не рекомендується.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Верапаміл належить до похідних фенілалкіламінів. Селективний блокатор кальцієвих каналів. Препарат виявляє антигіпертензивні, антиангінальні, антиішемічні та антиаритмічні властивості. Механізм фармакологічної дії препарату полягає в блокаді Са2+-каналів і пригніченні трансмембранного переміщення іонів Са2+ переважно в клітинах гладких м’язів судин і міокарда. При ішемії міокарда верапаміл усуває диспропорцію між потребою і постачанням серця киснем, знижує скоротність міокарда, чинить вазодилатуючу дію. Зменшення тонусу периферичних артерій сприяє зниженню загального периферичного опору судин і артеріального тиску. Верапаміл пригнічує синоатріальну і АV-провідність, виявляє антиаритмічну дію. Нормальний рівень частоти серцевих скорочень не змінюється або незначно знижується.

Фармакокінетика. При прийомі верапамілу в лікарських формах з повільним вивільненням під час їди збільшується час досягнення максимальної концентрації вихідного препарату та його метаболіту норверапамілу в плазмі крові, однак біодоступність не змінюється. При пероральному застосуванні препарату діюча речовина верапаміл поступово вивільняється з капсульної маси, за рахунок чого підтримується постійна концентрація його в крові. Час досягнення максимальної концентрації в плазмі – 5-7 годин. Вивільнення препарату відбувається практично лінійно протягом 8‑12 годин. Метаболізується при “першому проходженні” через печінку з утворенням кількох метаболітів. Основним метаболітом є норверапаміл, який має менш виражену гіпотензивну активність, ніж незмінений верапаміл. Зв'язування з білками плазми крові – 90 %.

Внаслідок ефекту “першого проходження” через печінку біодоступність препарату при одноразовому прийомі становить 30 %, а період напіввиведення – близько 7 годин. При багаторазовому прийомі період напіввиведення становить у середньому 12 годин, що пов'язано з насиченням ферментних систем печінки та збільшенням концентрації верапамілу в плазмі крові. Екскретується в основному із сечею (70 %) у вигляді метаболітів, частково – з калом.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

тверді капсули з кришечкою жовтого кольору і прозорим безбарвним корпусом, які містять пелети білого з жовтим або білого з кремовим відтінком кольору.

 

Термін придатності. 2 роки.

 

Умови зберігання. В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Упаковка. По 10 капсул у блістері, по 3 блістери в пачці; по 10 капсул у блістері, по 5 блістерів в пачці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».